Необхідність проповіді

     За кожною літургією після прочитання св.Євангелії священик виголошує проповідь. Це є дуже древня традиція нашої Православної Церкви, яка походить ще з часів апостольських, коли завжди після читання Слова Божого говорилось повчання для вірних, де роз'яснювалось св.Письмо згідно учіння Св.Церкви.
     Ми вже звикли до того і чекаємо цього благовістя. Бо коли проповіді не чуємо, то нам здається, що чогось не вистачає в богослужінні, чи може, думаємо, священик спішить, або втомлений, або став байдужим чи лінивим до виконання своїх обов'язків. Так, дорогі, проповідь, - це є обов'язок кожного священика, як є обов'язок кожного батька, кожної матері, навчати своїх дітей, як вони повинні жити, як трудитись, як поступати в житті, щоб принести користь для суспільства і втіху для своїх батьків на старість. Так священик повинен навчати своїх духовних дітей, як вони мають розуміти слова св.Євангелії та жити згідно Євангельської науки.
     Св.Апостол Павел в одному з своїх послань каже: „Горе мені, якщо я не благовіствую". Горе тій пташці, яка не навчила своїх пташенят літати і їжу здобувати, вони вилізуть з гніздечка, попадають і розіб'ються, або їх скоро вороги понищать і вона лишиться самітною. Горе тій матері, яка не навчила своїх дітей правди Божої, вони виростуть, залишать свою хату і мати перестане бути рідною для них. Гіркими сльозами на старість вона розплатиться за свою байдужність.
     Горе і тому пастиреві, який лінивий до науки Слова Божого. Його осудять не тільки люди на землі, але його осудить Сам Бог, який вказав колись апостолам: „Як послав мене Отець і Я посилаю вас” (Ін.20,21). „Ідіть на всьому світі і проповідуйте Євангелію всім народам” (Мк.І6,І5). Коли в Церкві Христовій настає мовчання, себто, коли не чути проповіді Слова Божого, коли мовчать і перебувають безмовними пастирі церкви, тоді стає бадьорим диявол, він безбоязно зухвало входить в Христове стадо і пожирає християнські душі, як кровожадний вовк нападає на стадо овець, яких пастир не схороняє.
     Де не чується проповіді Слова Божого, там ясна ознака того, що Бог прогнівався. Більшого зла для християнських суспільств бути не може. Бо ось що Бог Сам каже вустами одного з пророків: „Ось дні настануть, - говорить Господь Бог, - і голод пошлю Я на землю, - не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова... та не знайдуть”(Амос.8,11-І2). І навпаки: треба рахувати знаком ласки Божої можливість слухати Слова Божі, чути проповідь. Бо, де роз'яснюється Слово Боже, там воно має велику силу, воно, немов меч, розсікає гріх, збуджує скруху і веде нас до покаяння та спасіння душі.

Проповіді випускників
Почаївської Духовної Семінарії

1. Що таке віра (Чикун Андрій)
2. Любов до ближніх (Радул Василь)
3. Собор новомучеників та сповідників Російських (Хандога Миколай)
4. Осуждение ближних (Нагорный Павел)
5. Благодарність Богу (Бобіта Іоанн)
6. Поминовение усопших (Капшук Александр)
7. Стрітення Господнє (Кошак Анатолій)
8. Ісповідання (1-а субота Великого Посту) (Кошельник Богдан)
9. Пам`ять сорока мучеників Севастійських (Лісовий Андрій)
10. Память свв. Преподобных отец в подвигах просиявших (Лотанюк Андрій)
11. Покаяння основа спасіння (Мокрицький Роман)
12. В первую неделю Великого поста (Мудрак Александр)
13. Ревність служіння (Мусієнко Олександр)
14. В пятую неделю Великого поста (Калинка Євгеній)
15. В Сиропусну або Прощенну неділю (Кокіш-Мельник Володимир)
16. Вірність святій Православній Церкві (Орловський Юрій)
17. Покаяння (Грисюк Юрій)
18. Воскресіння Лазаря як запевнення нашого майбутнього воскресіння (Гнатюк Андрій)
19. Проблема ропоту (Гнатюк Андрій)
20. Неделя о блудном сыне (Хмельов Роман)
21. Неделя святых отец (Хмельов Роман)
22. Хрестопоклонна неділя (Дяченко Ростислав)
23. Неділя жен – мироносиць (Гурін Олександр)
24. Исповедание Христианской веры (Будкін Леонід)